Стійкість перед викликами
Війна кардинально змінила життя кожної українки та українця. Психологічне навантаження зросло в рази, а турбота про власне емоційне здоров’я стала не менш важливою, ніж турбота про фізичний стан. Для тих, хто працює в сфері допомоги іншим, особливо критично підтримувати власний ресурс.
Юлія Александрова – психологиня, керівниця відділу супроводу батьків ГО “Ранні пташки”, працює у сфері психологічної підтримки та допомагає родинам знаходити ресурси для подолання викликів. Вона знає, що таке адаптація до нових умов, вимушений переїзд і повернення додому після довгого періоду життя за кордоном. Її історія – це розповідь про виклики, силу і важливість професійної підтримки.
Досвід війни та зміни в житті
"Мене звати Юлія Александрова. Я психологиня, мешкаю в Києві. У вільний час люблю в’язати, грати в настільні ігри з дітьми, творити разом із синами – робити браслети, прикраси з різних матеріалів, різною творчістю. Люблю також малювати, дивитися історичні фільми. Війна змінила все, і найважливіше зараз – це безпека дітей та фінансова стабільність родини."
Як і для багатьох українських родин, війна принесла складні рішення. Одним із них став вимушений переїзд за кордон – крок, який ніколи раніше навіть не розглядався.
"Довелося поїхати, щоб зберегти життя дітям і прийти в себе. Я мала змогу працювати за фахом у державній лікарні. Вивчення мови й адаптація до нових умов відбувалися паралельно. Було непросто, але через рік вже можна було сказати, що дискомфорт зник. Стабільний графік, стабільна зарплата, можливість забезпечити всі потреби родини – це було дуже цінним. Навіть прийняла участь в польській конференції"
Разом із тим розлука з чоловіком і старшою донькою дала зрозуміти, наскільки важливою є цілісність родини.
"Ми повернулися в Київ. Це було складним рішенням, але необхідним. Родина має бути разом, навіть якщо не завжди спокійно. Інакше ми втрачаємо щось дуже важливе."
Досвід участі у проєкті
Юлія дізналася про проєкт від колег і вирішила долучитися.
"Важливо говорити про вигорання, бо його відчувають всі – незалежно від професії чи посади. Якщо не мати ресурсу, не можна якісно виконувати свої обов’язки. Медичні працівники часто працюють на межі виснаження, особливо в умовах війни. Проєкт дозволив бути ближчою до них, почути їхні історії, підтримати. Ми говорили про те, як розпізнати сигнали вигорання, як допомагати собі та приймати допомогу."
Юлія також брала участь у терапевтичних зустрічах за допомогою арт-терапії.
"Ми розповідали про інструменти самодопомоги – медитації, спеціальні програми, чат-боти. Іноді медичні працівники просто не знають, що така підтримка існує. Було цінно ділитися цими знаннями."
Майбутнє та надії
Попри всі труднощі, Юлія бачить майбутнє, в якому українські родини житимуть у безпеці.
"Зараз головне – безпечне майбутнє для дітей. Хочеться, щоб вони росли в країні, де є доступ до якісної освіти, медицини, де люди почуваються захищеними. Я також хочу змін – у сфері освіти, охорони здоров’я. Це ті базові речі, які впливають на впевненість у завтрашньому дні."
Психологиня наголошує на важливості підтримки медичних працівників, особливо середньої ланки.
"Вони працюють на виснаження. Величезне навантаження, затримки зарплат, нестача персоналу – все це виснажує. Дехто залишає роботу, бо не може забезпечити родину. Важливо, щоб держава приділяла більше уваги саме цим спеціалістам, які щодня беруть на себе подвійне навантаження."
Історія Юлії – це приклад сили та адаптації. Вона не лише знайшла в собі ресурс, щоб подолати особисті виклики, а й змогла допомогти іншим.
Проєкт "Профілактика професійного вигорання медиків" дав їй можливість підтримати колег, поділитися знаннями та інструментами, що допомагають у найважчі часи.
Її історія – це нагадування про важливість родини, безпеки та людської стійкості перед викликами. А також про те, що навіть у найтемніші часи підтримка і турбота можуть стати світлом для тих, хто поруч.
