Школа Балінтовських груп «Ранні пташки»

Особливості роботи в Балінтовських групах:

• Акцент на практичному використанні результатів обговорення
• У центрі уваги перебувають не емоційні потреби учасників, а проблеми їхніх відносин із пацієнтами (батьками пацієнтів, колегами)
• В основі роботи групи лежить прийняття сенситивного слухання, що сприяє глибшому сприйняттю власної особистості фахівцем, створенню ситуації психологічної підтримки лікаря
• Акцент у роботі здійснюється на живому, пов’язаному із практикою взаємному навчанні, розширенні альтернатив вибору ефективного рішення
• Завдання, що поставлені перед учасниками й розв’язуються під час роботи

Балінтовської групи сприяють:

• Підвищенню компетентності в професійному медичному та міжособистісному спілкуванні;
• Усвідомленню особистісних «сліпих плям», що блокують професійні відносини із колегами та пацієнтами;
• Розширенню уявлень про психолого-педагогічні основи процесу спілкування, грамотне розв’язання конфліктів;

Балінтовські групи:

• Психопрофілактика учасників групи, заснована на можливості осмислення «невдалих» випадків із практики у ситуації колегіальної підтримки;
• У групу входять 6-15 осіб (оптимально 8-10), що працюють в одній або різних лікарських установах, але (по можливості) не пов’язаних службово-ієрархічними відносинами.
• Група може поєднувати людей із різним стажем роботи. Основним принципом формування групи є добровільність об’єднання професіоналів, готових до перегляду стереотипів у своїй роботі й зацікавлених у колегіальній взаємодопомозі.

Предметом аналізу в групі є випадки із практики її членів:

• Це можуть бути «важкі» або «невдалі» епізоди з минулого, що продовжують турбувати фахівця, що викликають у нього дискомфортні спогади, що залишаються для нього «незрозумілими».
• Поточні випадки, що викликають у фахівця тривогу.
• Так звані фантастичні робочі ситуації, навіть гіпотетична можливість яких хвилює фахівця.

Етапи роботи Балінтовської групи:

1. Обговорення і прийняття правил роботи в групі:
   
   • активна участь кожного, безоцінне, некритичне ставлення;
   • Я-висловлювання замість Ти-висловлювань;
   • доброзичливості;
   • економії часу;
   • дотримання процедури та ін.
2. Обговорення запитів учасників, вибір одного конкретного випадку./li>
3. Відтворення конкретного випадку одним учасником.
   Розповідь будується в абсолютно вільній формі, протагоніста (активного учасника, який запропонував матеріал) не обмежують у часі й не перебивають. У кінці ведучий допомагає сформулювати питання.
4. Після доповіді всім учасникам пропонується задати по колу уточнювальні запитання. Ведучий стежить за тим, щоб питання не підмінювалися порадами, що переростають у групову дискусію.
5. Нерідко вже на цьому етапі протагоніст відзначає, що питання, поставлені членами групи, виявляються більш істотними, ніж його власні, для прояснення описаної ним ситуації. Такі питання можуть виноситися на групове обговорення поряд з його власними.
6. На наступному етапі всім учасникам групи по колу пропонується дати свої відповіді на всі поставлені завдання. На відміну від «права» (по)ставити питання оповідачеві на попередньому етапі, відповіді на його запитання є «обов’язком» всіх членів групи.
   Кожна з відповідей або суджень учасників розширює бачення ситуації, стимулює самопізнання, цінними є вільні асоціації «аналогічного випадку», висловлення колег, які свідомо або неусвідомлено ідентифікують себе із колегою.
   Ведучий уважно стежить за збереженням центрованості обговорення на професійних взаєминах, надає емоційну підтримку оповідачеві, запобігає блокувальним дискусіям.
7. У групі, яка добре працює, висловлення окремих учасників спонукають до продовження дискусії у вигляді другого, третього кіл обговорення, предметом яких стає творчий колективний розвиток запропонованих несподіваних точок зору, розвиток обговорення від поверхневого до поглибленого бачення проблеми.

Синдром професійного вигорання

• Бажання довести свою значущість
• Підвищена інтенсивність праці
• Нехтування власними потребами
• Витіснення, а не вирішення конфліктів
• Перетлумачення цінностей/цинізм
• Невизнання проблем, що виникли
• Відмежування від соціальних контактів

Як розпізнати синдром професійного вигорання: 10 симптомів

• Хронічна втома. Стан постійного недосипання. Особливо яскраво проявляється вранці, коли, тільки прокинувшись, ви не відчуваєте, що відпочили.
• Зниження працездатності. Завдання, які раніше виконували легко і швидко, вимагають більше часу і додаткових зусиль для пошуку рішень. Стає складніше переключатися між різними завданнями. Незаплановані завдання викликають сильний стрес і агресію.
• Часте фізичне нездужання: постійні головні болі, застуда, ломота в тілі, хронічні захворювання. Людський організм дуже розумний. Коли рівень напруги в тілі зашкалює, хвороба служить сигналом, що час зупинитися. Якщо ці сигнали ігнорувати, вони ризикують перерости в серйозні захворювання.
• Втрата ентузіазму в роботі. Відсутність інтересу до завдань і професійних питань, які раніше по-справжньому захоплювали і давали відчуття глибокого задоволення.
• Збільшення кількості та якості помилок: від незначних похибок до серйозних недоробок. Це пов’язано зі збільшенням неуважності, відсутністю сил для концентрації. Доведено, що у людини з синдромом вигорання сповільнюються розумові здібності.
• Страх перед нововведеннями. Замість того, щоб викликати інтерес і цікавість, інноваційні рішення лякають. Вивчення нових підходів і методів розглядається через призму критики. Для впровадження чогось нового потрібна енергія. При вигоранні необхідна енергія просто відсутня. Тому все нове лякає, і людина автоматично включає захисну реакцію у вигляді внутрішнього спротиву.
• Підвищена дратівливість, що переростає в часті спалахи гніву. Агресія може проявлятися в ставленні до колег, робочих процесів, своїх завдань, компанії, ринку в цілому.
• Зменшення кола соціальних контактів. Скорочення контактів з існуючим оточенням і уникнення нових, навіть дуже корисних, знайомств.
• Песимістичні настрої в діяльності. Відсутність оптимізму щодо власного професійного розвитку. Глибока байдужість до даної сфери.
• Втрата сенсу в тому, що робите. Часто розчарування в самій професії. Бажання повністю змінити напрям діяльності, навіть якщо присвятили йому більшу частину життя.

Як впоратись із вигоранням?

• Оцініть ваші варіанти виходу з ситуації. Обговоріть конкретні проблеми зі своїм керівником або у родині. Можливо, ви зможете спільно змінити очікування, досягти компромісів чи знайти рішення.
• Шукайте підтримки. Якщо ви звернетесь до колег, друзів чи коханих, підтримка та співпраця можуть допомогти вам впоратися.
• Спробуйте розслаблюючі активності, які можуть допомогти при стресі, такі як йога і медитація.
• Займіться вправами. Регулярні фізичні навантаження можуть допомогти вам краще боротися зі стресом та відволікти ваші думки від роботи чи родини.
• Поспіть. Сон відновлює самопочуття та допомагає захистити ваше здоров’я.
• Спробуйте практики майндфулнес. Це фокусування на диханні та глибоке усвідомлення того, що ви відчуваєте у цей момент, без тлумачення чи судження.

Основні принципи вирішення конфліктів

• Відрізняти людину від проблеми – уникати розгляду конфлікту як конфлікту особистостей.
• Зосередитися на потребах та очікуваннях, а не на позиції (питання про те, чого насправді хоче кожна сторона).
• Почути думку кожного члена команди.
• Розпізнати свої почуття та зрозуміти, звідки вони беруться.
• Розпізнати логіку кожної сторони «правди». Дізнайся все до кінця.
• Виконати стратегію/запит (що ми хочемо зробити/що ми хотіли б, щоб інші зробили).
• Визнавати відмінність людей, цінувати її.
• Пошук взаємовигідних альтернатив.